Іва́н Федо́тович Буга́йченко (2 (15) серпня 1913, с. Михайлівка, нині Первомайського району Харківської області — 14 січня 1943) — Герой Радянського Союзу (8 травня 1965, посмертно).

Навчався 1930—1932 в Київському педагогічному технікумі. Потім на комсомольській роботі в Харківській області: завідувач піонерської бази, очолює комсомольський осередок тваринницького радгоспу с. Карасівка Золочівського району, інструктор Золочівського райкому ЛКСМУ, від квітня 1934 — секретар комітету ЛКСМУ спиртового заводу.

Восени 1934 почав дійсну, а від 1937 понадстрокову службу в Кам’янець-Подільському прикордонному загоні № 23. Був секретарем комсомольської організації прикордонного загону. Від кінця 1938 — другий секретар Кам’янець-Подільського обкому комсомолу, від жовтня 1939 — перший секретар Тернопільського обкому комсомолу.

У липні 1941 направлено до Тернопільської області для організації підпільної боротьби. Але, уникаючи викриття, Бугайченко опинився в селі Ляхова (нині — Осички Радомишльскього району Житомирської області). Йому вдалося встановити зв'язок між підпільними організаціями низки сіл Житомирщини, об'єднати 8 підпільних груп, що налічували понад 150 чоловік. Під керівництвом Бугайченка було створено продовольчі склади та склади зброї для партизанського загону.

6 січня 1943 Бугайченка разом з іншими підпільниками заарештували, а 14 січня стратили — в с. Потіївка закопали живим у землю.

На честь Бугайченка встановлено меморіальні дошки в Житомирі та Тернополі. Його іменем названо вулиці в Житомирі, місті Первомайський Харківської області. Одну з вулиць села Кам'янка Кам'янець-Подільського району теж названо іменем Бугайченка (у цьому селі жила його дружина — Лідія Михайлівна Бойко). Ім'я Бугайченка надано школі № 4 у Тернополі. У с. Потіївка Радомишльського району Житомирської області встановлено його погруддя.